Оливкові дерева на Корфу для мене не пейзаж. Це почуття, до якого повертаються. Я бачила їх різними. Вранці — спокійними, майже прозорими, коли світло проходить крізь листя і не затримується. Вдень — щільними, зібраними, коли тінь під ними стає єдиним місцем тиші. В Агіос-Гордіос захід сонця приходить повільно. Він не падає, не обривається — він ніби розгортається в часі. Спочатку змінюється повітря. Потім — колір моря. Їхнє листя починає ловити світло. Сріблясте, тепле, живе

Вони просто виростають — там, де їм дозволено сонце, вітер і трохи землі. Іноді здається, що острів говорить через них. Не словами - відтінками, запахами, формою пелюсток. Вони частина життя - такою ж природною, як тінь від дерева або сіль у повітрі. Я помічала, як змінюється сприйняття часу, коли починаєш розрізняти квіти не як тло, а як знаки сезону. Не за календарем – за відчуттям. Весна приходить через колір. Літо – через щільність та аромат. Осінь – через рідкість та тиш

Коти на Корфу з'являються раніше за людей. Ти можеш ще не встигнути прокинутися, а вони вже сидять на теплих сходах, на кам'яних огорожах, біля дверей, які давно перестали бути тільки дверима. Вони не просять уваги. Вони його припускають. Здається, що острів належить їм не менше, ніж морю. Коти Корфу не метушаться. Вони живуть у злагоді з ритмом місця. Сплять там, де зручно. З'являються там, де спокійно. Зникають, коли стає галасливо. Я часто ловила себе на тому, що орієнтуюс

Я побачила її не відразу. Вона не впадала в очі і не намагалася бути поміченою. Біла, майже прозора, вона росла прямо в розжареному піску - там, де, здавалося б, не мало рости нічого. І саме там, біля самої кромки берега, цвіла лілія. Але чим довше я на неї дивилася, тим ясніше ставало: її сила була не в захисті, а в умінні бути. Вона не ховалася. Не шукала тіні. Не чинила опір умовам. Вона просто росла — тихо, впевнено, по-своєму. У той момент я відчула дивне впізнання. Ніби

У Греції не потрібно підлаштовуватися під час. Тут воно вже налаштоване інакше. Ранок не починається різко. Воно розвертається — поступово, через світло, повітря, тишу вулиць. Навіть рух тут м'якший, ніби світ заздалегідь знає, що поспішати нема куди. Ритм Греції не про повільність. Він про згоду. Про вміння не чинити опір дню, а йти разом з ним. Не тому, що щось йде не так, а тому, що стає ясно, можна по-іншому. У цьому ритмі зникає напруга вибору. Не потрібно вирішувати, чи

Фото: PixAl Photography — Alan Jacobs (Facebook) Я спочатку їх почула.Не побачила - саме почула. Тонкий аромат, майже невагомий, з'явився в повітрі так несподівано,що я зупинилася, намагаючись зрозуміти, звідки він йде.Він був м'якше будь-якого парфуму-не наполегливий, не солодкий,а чистий і прозорий, як ранкове світло. Це було в Монрепо.Парк ще зберігав тепло минулого літа, але в повітрі вже відчувалося інше дихання —спокійне, вологе, Осіннє. І тільки потім я побачила їх.Пол