Оливкові дерева Корфу. Захід сонця в Агіос-Гордіос.

Оливкові дерева на Корфу для мене не пейзаж. Це почуття, до якого повертаються.

Я бачила їх різними. Вранці — спокійними, майже прозорими, коли світло проходить крізь листя і не затримується. Вдень — щільними, зібраними, коли тінь під ними стає єдиним місцем тиші.

В Агіос-Гордіос захід сонця приходить повільно. Він не падає, не обривається — він ніби розгортається в часі. Спочатку змінюється повітря. Потім — колір моря.

Їхнє листя починає ловити світло. Сріблясте, тепле, живе. Кожен рух вітру змінює відтінок, і здається, ніби дерева дихають разом з морем.

У цей момент вони стають іншими. Не строгими, не стриманими — м'якими.

Я любила зупинятися і просто дивитися. Не щоб запам'ятати, а щоб бути поруч. У такі вечори нічого не хотілося фіксувати, нічого пояснювати, нічого додавати.

Оливкові дерева в Агіос-Гордіосі не вимагають уваги. Вони приймають світло так само спокійно, як приймають дощ, спеку та тишу. Без опору.

І, можливо, саме в цьому їх особлива сила. Вони не змінюються – змінюється світло навколо них. А вони залишаються.

Іноді мені здається, що саме поруч із цими деревами вперше відчула, як виглядає стійкість без жорсткості. Спокій без байдужості. Краса без бажання бути побаченою.

Захід сонця в Агіос-Гордіосі проходять. Світло гасне. Море темніє. А оливкові дерева залишаються.

І ти йдеш з відчуттям, що щось усередині теж стало на своє місце.

Корфу: Піший похід оливковими гаями, селами, захід сонця з зупинкою для купання.

Докладніше