Оливкові дерева на Корфу для мене не пейзаж. Це почуття, до якого повертаються. Я бачила їх різними. Вранці — спокійними, майже прозорими, коли світло проходить крізь листя і не затримується. Вдень — щільними, зібраними, коли тінь під ними стає єдиним місцем тиші. В Агіос-Гордіос захід сонця приходить повільно. Він не падає, не обривається — він ніби розгортається в часі. Спочатку змінюється повітря. Потім — колір моря. Їхнє листя починає ловити світло. Сріблясте, тепле, живе

Я побачила її не відразу. Вона не впадала в очі і не намагалася бути поміченою. Біла, майже прозора, вона росла прямо в розжареному піску - там, де, здавалося б, не мало рости нічого. І саме там, біля самої кромки берега, цвіла лілія. Але чим довше я на неї дивилася, тим ясніше ставало: її сила була не в захисті, а в умінні бути. Вона не ховалася. Не шукала тіні. Не чинила опір умовам. Вона просто росла — тихо, впевнено, по-своєму. У той момент я відчула дивне впізнання. Ніби