Коти на Корфу з'являються раніше за людей. Ти можеш ще не встигнути прокинутися, а вони вже сидять на теплих сходах, на кам'яних огорожах, біля дверей, які давно перестали бути тільки дверима. Вони не просять уваги. Вони його припускають. Здається, що острів належить їм не менше, ніж морю. Коти Корфу не метушаться. Вони живуть у злагоді з ритмом місця. Сплять там, де зручно. З'являються там, де спокійно. Зникають, коли стає галасливо. Я часто ловила себе на тому, що орієнтуюс

Через якийсь час Корфу перестає бути островом. Він стає тлом — як світло за вікном, як звичний звук моря, як тінь, яка щодня лягає трохи інакше. Ти перестаєш помічати, що живеш «в гарному місці». Краса не зникає – вона просто перестає вимагати уваги. І саме тоді ти розумієш: ти тут не в гостях. Дні починають складатися з дрібниць. З ранкових доріг, які ти знаєш напам'ять. З магазинів, де тобі вже не посміхаються – бо ти своя. На Корфу життя не ділиться на будні та свята. Вона