Мій Корфу: де я жила і куди хочеться повернутись.

Іноді місце не просто гарне – воно відгукується тілу. Ти вдихаєш повітря, і воно ніби вже твоє. Так було в мене з Корфу.

Я приїхала сюди не як турист. Я просто лишилася. Острів прийняв мене з легкістю: світлий балкон з апельсинами, біла чашка на дерев'яній полиці, шелест листя та чай з чебрецю. Я жила тут три роки — ніби вписувала зошити з балкона. Мій син навчався, я писала, ми слухали море та час.

За ці роки я спробувала кілька місць на острові, але деякі запам'яталися особливо не стільки сервісом, скільки атмосферою.

Близькість води: Kontokali

Тихий куточок і готель, куди можна повернутися. Вранці я виходила босоніж на дерев'яну терасу, де шерех хвиль був майже невидимий. Пляж приватний, але без розкоші. Просто – сонце, пісок, запах іонічного моря.

У саду — олеандри та алое. А в номері — нічого зайвого.

Де зелень зустрічається з небом: Dassia

У цьому місці я жила лише тиждень — але згадую його, як ранок після довгого сну. Все в зелені, в м'яких спусках до моря. Один із готелів тут потопає в соснах та розмарині. Балкон виходить у сад, і вечорами пахне нагрітою корою.

Тут легко читати, писати та нічого не хотіти міняти. У ресторані — апельсиновий фреш та вид на далекі пороми.

Старе місто — повз фортеці та апельсинові тіні.

Якось я зняла маленький номер у самому серці старого міста — не готель, а скоріше будинок. Кам'яні стіни, арочні вікна, дзвін посуду з кафе знизу. Тут пахне кавою, бугенвіліями та запеченими баклажанами.

Все під рукою — лавки з медом, книжковий на розі, церква Святого Спиридона.

Іноді, щоб зрозуміти місце, потрібно просто побути. Не пройти, не «оглянути», а саме побути. Я вдячна кожному ранку на Корфу, кожній чашці чаю, кожному вікну з видом на світ.

І якщо ти шукаєш не просто готель, а дотик на Корфу такі місця є.

Потім я розповім про Паралію Катерині — про її просторі пляжі, про грозу опівдні та номери, де пахне морем. Але це вже інший зошит.

З любов'ю, Лілія.