Вони просто виростають — там, де їм дозволено сонце, вітер і трохи землі. Іноді здається, що острів говорить через них. Не словами - відтінками, запахами, формою пелюсток. Вони частина життя - такою ж природною, як тінь від дерева або сіль у повітрі. Я помічала, як змінюється сприйняття часу, коли починаєш розрізняти квіти не як тло, а як знаки сезону. Не за календарем – за відчуттям. Весна приходить через колір. Літо – через щільність та аромат. Осінь – через рідкість та тиш

Корфу увійшов у моє життя тихо. Без обіцянок, без яскравих жестів, без бажання сподобатися. Він просто був у зелені, яка не вигоряє навіть під сонцем, у м'якому повітрі, у відчутті, що день може тривати стільки, скільки потрібно. Тут просто не тече — як дорога між пагорбами, як тінь від оливкового дерева, як море, яке завжди поруч, але ніколи не потребує уваги. На Корфу я вперше відчула, що подорож може бути не рухом, а присутністю. Що не потрібно шукати точку, заради якої ти