Дороги без мети.

Є дороги, якими не їдуть до місця. На них не дивляться на годинник і не перевіряють маршрут.

Я полюбила такі дороги не відразу. Раніше мені завжди потрібно було знати — куди й навіщо. Тепер мені достатньо вийти з дому і дозволити скластися самому.

На островах це особливо помітно. Дорога може закінчитися раптово - біля моря, біля села, біля повороту, за яким більше нічого немає. І в цьому немає розчарування. Навпаки - з'являється дивне полегшення, ніби світ перестає вимагати продовження.

Іноді я їхала без плану. Зупинялася там, де хотілося. Дивилася, як змінюється світло, як стає тихіше, як дорога поступово розчиняється у пейзажі. У такі моменти розумієш: рух не завжди про відстань.

Дороги без мети вчать відпускати очікування. Не шукати результату. Не перетворювати кожен день на завдання.

Мені здається, саме на таких дорогах подорож перестає бути подією. Вона стає тлом життя. М'якою, ненав'язливою, справжньою.

І якщо прислухатися, можна почути, як разом з дорогою сповільнюється і внутрішній ритм. Як зникає потреба все пояснювати.

Іноді такі дороги хочеться проживати не як маршрут, а як стан — я зібрала тут місця та шляхи, які допомагають сповільнитись і залишитись у цьому ритмі.